***
Працелюбність – не вада,
Це основа життя.
Мухопадова справа
Буде вічно жива.
В дендропарк завітайте,
Справжнє диво із див.
Його вчитель звичайний
Для нащадків створив.
Сахалінська смерека,
Поруч – чорна сосна,
Жовта теж не далеко,
Із Китаю прийшла.
Дивовижна модрина,
Поруч тис гомонить.
Дендропарк – це перлина,
Серце тут аж щемить,
Не від болю – від щастя,
Що дарунок такий
Нам проніс крізь ненастя,
Той, хто буде живий
Відтепер вже навічно
У творінні його.
Дендропарк цей величний –
Гарний приклад цього.
Наталія Байніна
Життя як подвиг
Є таке звичайне село Шкуратівка, яких багато на Сумщині. Та є в цьому селі зелена перлина – дендрарій, який справедливо в усій окрузі називають «Мухопадове диво». Це не якась цікавинка природи, а вражаюче творіння людських рук, неперевершена симфонія людської душі, щедро втілена у вічнозелену красу. Майже 47 років велично шумлять, торкаючись один одного густими кронами, хвойні дерева зібрані з багатьох країн світу. Справжню зелену перлину рідного краю виплекав за життя учитель біології місцевої школи Йосип Хомич Мухопад.
Й.Х. Мухопад народився і виріс в с. Шкуратівка. Закінчивши педагогічний інститут працював вчителем в Путивльському районі. В перші воєнні дні 1941 року пішов на фронт. Перенісши тяжкі випробування війни: поранення,полон, поніверяння в концтаборах Польщі, Німеччини живим повертався додому в свою рідну Шкуратівку, на своєму шляху зустрічаючи розорені міста і села, нашвидкоруч створені могили та обеліски загиблих,скупі написи яких повідомляли про тих,хто лежав у тих могилах. Мала Батьківщина зустрічала свого сина спаленими хатами,про які нагадували лише уцілілі цегляні печі. І десятки, сотні загиблих у полум’ї війни односельців,серед яких було багато його ровесників.
На той час виник у Йосипа Хомича задум у пам'ять про кожного загиблого односельчанина посадити і виростити дерево, яке б десятиліттями, віками нагадувало живим про тих, хто ніколи вже не прийде з вогняних доріг війни. Першими були насадження вишневого і фруктового саду біля Шкуратівської школи. Саме тоді Й.Х. Мухопад перечитав десятки книг, щоб дізнатися які дерева найкраще приживуться в нашій кліматичній зоні, вишукував адреси ботанічних садів, лісництв і просто аматорів лісівничої справи з різних країн світу, у яких можна було б роздобути саджанці чи насіння хвойних порід. Як виявилось саджанці пересилати на далекі відстані не можна, тому довелося Йосипу Хомичу збирати з усього світу, як то кажуть, по насінині.
Виростити дерево з насінини було не просто, але поступово подвір'я шкільного вчителя перетворилося у своєрідний лісорозсадник, у якому до кінця свого життя Йосип Хомич вирощував з насіння та живців саджанці хвойних дерев і з трепетом у серці дарував усім, хто мав бажання зробити свій край прекраснішим.
Були у Йосипа Хомича і заздрізники, які приписували йому прагнення розбагатіти на деревцях. Та нажив він з роками тільки багато людської шани, поваги і вдячності.
На присадибній ділянці сіянці-мандрівники з Китаю, Канади, США, Японії, Алтаю, Криму, Сибіру та інших куточків землі перетворювались на тендітні хвойні деревця. Не все вдавалося, як хотілося б. Траплялося, що гинули деревця від сильних морозів, чи від спекотливого літа, дошкуляли маленьким рослинам і різноманітні шкідники, а бувало, що гинули вони і від байдужої людської руки.
Болісно переживав Йосип Хомич втрату кожного деревця – бо для нього це зламана пам'ять про загиблих друзів.
Сіянці поступово зростали, набиралися сили. Правлінням місцевого тоді колгоспу «Жовтнева революція» було прийнято рішення висадити саджанці на пустирі в центрі села.
Навесні 1967 року в ювілейний рік Жовтневої революції під керівництвом Йосипа Хомича було висаджено першу тисячу тендітних саджанців.
Й.Х. Мухопад вдень і вночі піклувався про кожну рослинку. Вдень з учнями розпушують ґрунт навколо деревець, обгороджуючи рослинки, щоб надокучливі гуси, кози, а то й ще колгоспні корови бува їх не зламали. Кожну рослинку потрібно було щодня полити, а вночі хвилювався, щоб ніяка наброда не пошкодила деревця. Часто серед ночі Йосип Хомич сідав на велосипед і їхав до дендрарію упевнитися, що з рослинами все гаразд. На сьогодні ростуть у Шкуратівському дендропарку понад чотири тисячі хвойних дерев 13 родів, 50 видів. Не всі кращі ботанічні сади мають у своїй колекції такі дерева, які вдалося виростити великому ентузіасту у невеликому українському селі. Для звичайних людей це просто краса, а для Йосипа Хомича ціла академія природи, без якої, як без води та повітря, не може обійтися людина. Протягом багатьох років дендрарій є справжньою науковою та дослідницькою лабораторією для членів дитячого лісництва, наукового товариства учнів Центру дитячої та юнацької творчості. Завжди з любов'ю Й.Х. Мухопад розповідав дітям про кожне деревце, ніби про біографію людини. Передавав юним дослідникам досвід як з насінини, що менша від макового зернятка виростити 40 метрове дерево.
Разом з юними лісівниками вони розчищають дендрарій від сушняку, зламаних вітром дерев, дикорослих рослин і бур'янів, роблячи все можливе, щоб відвідуючи дендрарій, кожний бажаючий отримав справжню насолоду. Педагоги та учні Центру дитячої та юнацької творчості і сьогодні згадують, як заходить Йосип Хомич до закладу в поношеному піджачку, військового крою сорочці і кирзових чоботях з маленькою сокиркою за поясом,щоб надати пораду і практичну допомогу в посадці перших екзотичних хвойних рослин на території закладу, які поклали початок створенню сучасного мінідендрарію. Педагоги та учні позашкільного закладу продовжили справу мудрого вчителя і наставника, коли його не стало, адже він створив не лише унікальний дендропарк, а й прищепив любов до живого світу сотням вихованцям.
Вирощені ним деревця шумлять сьогодні у населених пунктах: Воронівці, Ганнівці-Вирівській, Кальченках, Крижику, Червоному, смт. Ворожба, м. Білопілля біля Центральної районної лікарні, в Центрі дитячої та юнацької творчості. Те, що зробив Йосип Хомич Мухопад – це справжній подвиг, жива пам'ять загиблим землякам.
Шумлять сосни і ялини, смереки і кедри в пам'ять про тих, кому не судилося повернутися до своєї домівки з фронтових доріг. Продовжуючи справу Йосипа Хомича Мухопада юннати Центру дитячої та юнацької творчості і сьогодні проводять досліди по розмноженню хвойних дерев шляхом живцювання. Щорічно в парниках ЦДЮТ висаджуються сотні саджанців екзотичних хвойних дерев. У 2000 році на території Центру дитячої та юнацької творчості створено мінідендрарій імені Й.Х. Мухопада, в якому поряд із звичайними соснами та ялинами представлені рідкісні види хвойних: ялина колюча блакитна, тис ягідний, смерека Віча, ялівець, гінкго та інші якими можуть помилуватися не лише жителі міста, а й гості.
Кажуть людина, яка посадила хоч одне дерево, прожила життя недарма, залишивши після себе живу історію для нинішніх та майбутніх поколінь. А життя Йосипа Хомича Мухопада – це подвиг про який буде пам’ятати не одне покоління.
«Той хто любить паростки соснові,
Хто дерева молоді ростить –
Той достойний людської любові,
Бо живе й працює для століть.»
|
